Всі типи гриж живота: пахові, стегнові, пупкові, білої лінії, бічні, післяопераційні, рецидивні, великих розмірів, грижі стравохідного отвору діафрагми.

Органи черевної порожнини оточені двома оболонками. Спочатку м’якою, тонкою і легко розтягується – очеревиною. Потім щільною оболонкою, що складається з м’язів та апоневрозу, що утворює каркас навколо черевної порожнини. Зовні від щільної оболонки знаходиться підшкірна клітковина та шкіра.

Якщо в щільній оболонці, що складається з м’язів і апоневрозу, виникає слабке місце або дефект, то органи черевної порожнини, покриті очеревиною, проходять через нього, утворюючи випинання, яке і називається грижою .

Таким чином, грижа живота – це виходження органів із черевної порожнини через дефект у м’язово-апоневротичному каркасі.

У більшості випадків грижу передньої черевної стінки не складно відчути руками при пальпації. Якщо при натисканні на грижу органи легко вправляються назад у черевну порожнину, то грижу називають вправною. Але якщо орган якимось чином фіксований у грижовому мішку, наприклад, за рахунок спайок, тоді грижа не зникає при натисканні, і її називають невправною.

У будові грижі розрізняють грижовий мішок і грижні ворота .

Краї дефекту в м’язово-апоневротичному каркасі називають грижовими воротами. Коли внутрішня оболонка черевної порожнини – очеревина, випинається через грижові ворота назовні, то з неї формується те, що називають рудовим мішком. У грижовий мішок з черевної порожнини можуть виходити різні органи, наприклад великий сальник, тонка або товста кишка.

Грижі в основному утворюються через невідповідність міцності м’язово-апоневротичного каркаса живота тому навантаженні, яке він відчуває.

Існує досить багато окремих факторів, що сукупно впливають на розвиток гриж. До них відносять: уроджені особливості анатомічної будови, спадкові зміни сполучної тканини, порушення харчування, надмірні фізичні навантаження, куріння, особливості перебігу вагітності, раніше перенесені травми живота та хірургічні операції, хронічні запори, вік та інші фактори, з яких щось може домінувати .

Найчастіше зустрічаються і оперуються пахові, пупкові та стегнові грижі, грижі білої лінії живота. Перед інших гриж припадає близько 3%. Хоча і найскладніші операції з приводу гриж також припадають на ці 3%, наприклад, щодо післяопераційних гриж великих розмірів, бічних гриж, гриж стравохідного отвору діафрагми.

Найбільш характерними першими симптомами грижі є біль і поява випинання під шкірою. Як правило, на початку захворювання болі непостійні тягнуть і пов’язані з підвищеними фізичними навантаженнями. Грижове випинання без фізичного навантаження може взагалі не виявлятися. 

Мал. Локалізація, інтенсивність та поширення болю при пупковій грижі.

Для діагностики грижі передньої черевної стінки в більшості випадків достатньо огляду і пальпації. Наприклад, так проводять діагностику пахвинної, стегнової, пупкової гриж. При невеликих розмірах грижі можуть виникнути сумніви щодо її наявності і діагноз можна уточнити за допомогою УЗД-дослідження.

Якщо грижа, наприклад, має великі розміри або виходить в іншу порожнину, то обсяг досліджень визначається індивідуально. У ряді випадків, потрібне виконання УЗД, комп’ютерної томографії, езофагогастродуоденоскопії. ускладнення – це ущемлення грижі, яке потребує невідкладної медичної допомоги. Найбільш характерним є ознака утиску грижі – раптовий сильний біль в області грижі, який виникає через здавлення органів у грижовому мішку. При цьому грижа стає невправною та різко хворобливою при натисканні на неї.

Симптоми та наслідки утиску можуть сильно відрізнятися в залежності від того який орган, як довго і сильно здавлений. Однак слід виходити з того, що утиск грижі завжди загрожує життю людини і вимагає негайного звернення за медичною допомогою. Утиск грижі може призвести до розвитку некрозу кишки та перитоніту, що потребує значного розширення обсягу операції та медикаментозного лікування.

Лікування гриж передньої черевної стінки традиційно перебуває в компетенції загальних хірургів.

Наука про грижі називається герніологія. Тому хірургів, які переважно займаються лікуванням гриж, іноді називають герніологами. Треба відзначити, що, незважаючи на великий обсяг накопичених знань, герніологія є досить молодою і активно розвивається.

На сьогоднішній день незаперечно те, що за наявності грижі живота може допомогти тільки операція Тільки так можна повернути пацієнтові працездатність, якість життя і попередити ускладнення грижі.

Говорячи про нехірургічні методи лікування гриж слід зазначити, що іноді освіті гриж передують певні стани, на які можна вплинути без операції. Наприклад, можна усунути діастаз прямих м’язів живота І ступеня за допомогою фізичних вправ.

Широко відоме застосування бандажу знижує ризик утиску грижі, але не призводить до лікування від неї. Постійне застосування бандажу може бути рекомендовано тоді, коли хірургічне лікування протипоказане, наприклад, під час вагітності або при тяжкій супутній патології.

Вважаю, що всі добре уявляють собі гарний прес живота як «кубиків». Ці «кубики», якраз і утворюються двома прямими м’язами живота, що йдуть паралельно один одному зверху вниз.

Відстань між прямими м’язами заповнена апоневрозом і не повинна перевищувати 2-3 см.

Діастаз прямих м’язів живота – це розбіжність прямих м’язів живота в сторони від середньої лінії. При цьому чим більше м’язи розходяться, тим більша ймовірність виникнення гриж, оскільки апоневроз між м’язами при розтягуванні стоншується. Важливо те, що за наявності у пацієнта і грижі, діастазу прямих м’язів, і те й інше потребує хірургічного лікування одночасно.

< p>Розташування прямих м’язів живота в нормі (а) і при діастазі прямих м’язів живота (б).

Підозріння на грижу живота завжди є підставою для звернення до хірурга-герніолога. Сам факт підтвердження діагнозу попереджає людину про можливі ускладнення та застерігає її від необдуманих вчинків, наприклад, підняття тяжкості.

Слід розуміти те, що з часом грижа менше не стане. І якщо грижа іноді болить або, що ще небезпечніше, короткочасно утискалася (короткочасний напад раптового сильного болю), то операцію відкладати не варто.

Звичайно можуть бути особливості направлення на операцію з приводу грижі. Так, наприклад, післяопераційні грижі рекомендується оперувати не раніше 6 місяців після попередньої операції, але підготовку до такої операції треба проводити відразу після виявлення грижі, тому звертатися до хірурга треба відразу.

Оскільки розвиток грижі пов’язаний з появою дефекту в м’язово-апоневротичному каркасі, то лікування грижі спрямоване на усунення цього дефекту. Попередньо треба виділити грижовий мішок і занурити органи назад у черевну порожнину. Для закриття дефекту використовуються або власні тканини, або ендопротез.

Як правило, тривалість операції пропорційна розмірам грижі. Час може варіювати від 10-15 хвилин до декількох годин.

Показання до застосування сітчастих протезів обумовлені низкою рекомендацій. Визначення показань їх застосування у конкретного пацієнта є завданням хірурга. Вибір сітчастого протеза певного виду багато в чому залежить від розмірів грижі та особливостей місця імплантації, а також того навантаження, яке він братиме на себе. У той же час, без згоди пацієнта протез не імплантують, тому остаточне рішення залишається за ним. Треба зазначити, що застосування протезів у хірургії гриж живота дозволило суттєво знизити частоту рецидивів, суттєво підвищити рівень допустимих після операції. фізичних навантажень та відмовитися від тривалого носіння бандажу. До застосування сітчастого протезу при герніопластику можуть схилити багато факторів: розміри, локалізація та природа грижі, вік та характер праці пацієнта, наявність у нього ознак сполучнотканинної дисплазії та інші фактори. Наприклад, при пупковій, рецидивній та післяопераційній грижах, найбільш визначальним критерієм є розмір грижових воріт. У більшості випадків протези для герніопластику виготовляють з тих же синтетичних матеріалів, як і хірургічний шовний матеріал, що забезпечує хорошу приживаність, надійність та безпека. Протези виготовляють у вигляді плетеної сітки, що дозволяє сполучній тканині протягом декількох місяців активно проростати в неї, створюючи з протезом єдину структуру, яка і перешкоджає повторному утворенню грижі. Застосування протезів із біологічних матеріалів не показало переваг.

Лапароскопічні методи широко використовуються, але при порівнянні між країнами частота їх застосування сильно різниться. В цілому, у всьому світі досвід їх застосування поки не накопичений для оцінки ефективності. В ідеальному варіанті, усуваючи грижу, або виконуючи будь-яку іншу операцію, хірург повинен мінімально впливати на навколишні тканини та порожнини, прагнучи знизити ймовірність ускладнень. Слід визнати, що лапароскопічні методики завжди розглядалися як малотравматичні. Так у випадку операції з приводу грижі стравохідного отвору діафрагми їх застосування визнано оптимальним, але при лікуванні гриж іншої локалізації переваги їх застосування не завжди очевидні і повинні розглядатися індивідуально у кожного пацієнта.

Лапароскопічна герніопластика демонструє деякі переваги, застосовуючись при двосторонніх пахових грижах і при рецидивах гриж, якщо тільки рецидив не виник після раніше . Іншими словами, при виникненні рецидиву грижі вважається виправданою зміна методики операції.

Закономірно, що підвищення ризиків післяопераційних ускладнень пов’язано з низкою факторів, наприклад, зі збільшенням розмірів грижі, з віком пацієнта, з кількістю супутніх захворювань. На зниження ризиків спрямоване передопераційне обстеження пацієнта, основне завдання якого зводиться до оцінки його стану, виявлення та лікування супутніх захворювань. кровотечі, нагноєння та інших несприятливих подій. У разі виконання герніопластики можливий розвиток рецидиву грижі, а при застосуванні протезів – ndash; відторгнення протеза. При операції з приводу грижі великих розмірів стають ймовірнішими ризики загальних ускладнень − порушення з боку серцево-судинної, дихальної, сечовидільної та інших систем.

Дотримання рекомендацій лікаря, проведення персонально підібраної передопераційної підготовки та профілактичних заходів покликане знизити ризик розвитку ускладнень.

Не відносять до ускладнень після операції: помірний набряк тканин, зміна чутливості, болючість, локальні крововиливи в шкіру в ділянці рани, слабку гіперемію країв рани, короткочасні субфебрильні підйоми температури.

Загальний аналіз крові, цукор крові, загальний аналіз сечі, біохімічний аналіз крові (білок, білірубін , АЛТ, АСТ, амілізу, глюкоза, сечовина, креатинін, K, Na, Cl), коагулограма, визначення групи крові та резус-фактора, HBsAg, anti-HCV, anti-HIV (за умовами лікувального закладу), рентгенографія органів грудної клітки , електрокардіограма, огляд лікаря-терапевта, лікаря-гінеколога, лікаря-анестезіолога.

При первинному обстеженні пацієнта з урахуванням виявленої супутньої патології можуть бути встановлені показання для виконання комп’ютерної томографії черевної порожнини, вивчення функції зовнішнього , ультразвукового дослідження органів черевної порожнини.

Найчастіше застосовуються спинальні анестезія (укол в об ласті поперекового відділу хребта) або багатокомпонентна ендотрахеальна анестезія, рідше – місцева або внутрішньовенна анестезії.

При деяких типах гриж і методиках операцій вибору немає, наприклад, грижі великих розмірів і всі лапароскопічні операції вимагають ендотрахеального наркозу. , стегнових, пупкових грижах операція найчастіше виконується під спінальною анестезією, але може бути застосована місцева анестезія або ендотрахеальний наркоз. На вибір анестезії, в таких випадках, може вплинути налаштованість пацієнта на певний вид анестезії, що може обговорюватися перед операцією під час консультації анестезіолога.

На терміни виписки переважно впливають обсяг операції та супутні захворювання. За сприятливих обставин і якщо грижа має невеликі розміри, пацієнт виписується на амбулаторне лікування наступного дня після операції. Після операції необхідне амбулаторне спостереження хірурга, регулярні перев’язки та зняття швів. Зону рани не слід мочити до зняття швів. Слід побоюватися і всіляко уникати будь-яких станів, що призводять до різкого підвищення внутрішньочеревного тиску, наприклад, важкого фізичного навантаження, запорів, кашлю. Обмеження фізичних навантажень залежить від розміру грижі та обраної методики операції та, як правило, не перевищує 2 місяців. Бажано утримуватися від рухів з нахилом уперед, наприклад, піднімати що-небудь з підлоги шляхом присідання. Необхідність і терміни носіння бандажу обумовлюються індивідуально. Як правило, при носінні бандажа після операції його треба обов’язково застібати в положенні лежачи. Харчування має бути повноцінним. Важливо різко не набирати вагу протягом наступного року. Слід запобігати виникненню запорів. Можуть бути рекомендовані проносні препарати.

При імплантації протезу слід утриматися від фізіотерапевтичних процедур на ділянку рани. Не бажано відвідувати сауну протягом 2 місяців.